Орієнтування у просторі

Уміння орієнтуватись у просторі — це одна з умов успішної соціально-побутової адаптації дитини. Просторове мислення — це специфічний вид розумової діяльності, спрямованої на виконання завдань, що потребують орієнтації в практичному просторі (як у реальному, так і в уявному). У своїх найбільш розвинених формах це мислення образами, в яких фіксуються просторові ознаки й відношення. Це знання власного тіла, розрізнення просторових ознак і відношень предметів, сприймання простору й оцінювання відстані, визначення віддаленості предмета та його місцезнаходження, орієнтування в просторі, визначення просторових відношень між предметами. Для орієнтації в просторі людина повинна мати запас знань, що здобуваються в спільному й особистому досвіді, за допомогою якого вона формує образно-понятійну основу своєї життєдіяльності. Дитина — це частина світу, вона відображає все, що відбувається навколо неї.

Здатність до орієнтації у просторі визначається вмінням людини оперативно оцінити ситуацію, що склалася, відносно просторових умов і відреагувати на неї раціональними діями, які забезпечують ефективне виконання
рухового завдання. Просторове орієнтування – це складний системний механізм, в основі якого лежать процеси сприймання та уявлення, беруть участь зоровий, слуховий, кінестетичний аналізатори.
Для вдосконалення здатності до орієнтування у просторі важливе значення має тренування довільної уваги. Воно полягає у формуванні здатності виділити з різноманітних подразників саме ті, що мають значення для орієнтації в конкретної ситуації. При цьому слід розвивати як здатність утримувати в полі зору велику
кількість значущих подразників (обсяг уваги), так і здатність швидко переводити увагу з одного подразника на інший, тобто змінювати обсяг уваги (рухливість уваги).

Якщо завданням є зосередження на основних подразниках, слід пам’ятати, що  існує два типи зосередження – напружений та розслаблений. Напружене зосередження пов’язане з концентрацією уваги при постійному психічному зусиллі. Воно може супроводжуватися порушенням дихання, напруженням
мімічних м’язів. Такий тип уваги характерний для спортсменів низької кваліфікації або тих, хто спеціально не працює над його зосередженням. Розслаблений тип, навпаки, пов’язаний зі спокійною манерою поведінки, певним відчуженням від сторонніх подразників, природним і спокійним виразом обличчя, м’якою і стійкою
увагою. Саме розслаблений тип зосередження уваги сприяє тому, що сигнали аналізаторів дуже легко досягають свідомості, швидше обробляються та реалізуються в ефективних рухових діях. Варто зазначити, що обсяг уваги, її рухливість та зосередженість можуть бути суттєво розширені як шляхом застосування спеціальних психологічних вправ, так і у процесі виконання різноманітних фізичних вправ.