Що таке гіперактивність та синдром дефіциту уваги у дітей?

Синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) – це патологія, яка характеризується імпульсивністю, неуважністю, підвищеною збудливістю та надмірною активністю. Синдром розвивається у дитячому віці, але може спостерігатись і у дорослих. Це один з найчастіше діагностованих психічних розладів серед дітей. Визначення синдрому гіперактивності та дефіциту уваги у дітей відбувається в процесі консультацій, за допомогою ЕЕГ і комп’ютерної діагностики МОХО.

Як проявляється гіперактивність?

У поведінці кожного, навіть спокійного і сором’язливого дитини, трапляються моменти впертості і непослуху, спалахи гніву, сплески агресії. Однак не кожен вертун і живчик гіперактивна. Для цього розладу характерні симптоми гіперактивності у дітей:

– млявий апетит;

– напади агресії;

– різкі перепади настрою;

– надмірна збудженість й тривожність;

– відволікання на найменші сторонні подразники;

– зайва балакучість (бажання говорити багато, не враховуючи зацікавленість слухача);

– надмірна рухливість (непотрібні рухи і дії);

– неможливість довго виконувати зосереджені дії;

– нездатність доводити почату справу до кінця;

– неспокійні руху в кистях і стопах;

– нетерплячість і відсутність дисципліни (недотримання черговості на уроках, в іграх і життєвих ситуаціях).

Якщо у Вашої дитини  присутній хоча б один симптом – це вже вагомий привід підозрювати синдром гіперактивності. Але за точним діагнозом краще звернутися дитячих лікарів.

Чого не слід робити батькам?

– Потурати злості, плачу, капризам. Намагайтеся відволікати увагу дитини, виявляючи при цьому теплоту й доброзичливість.

– Нехтувати дисципліною. Привчайте дитину слухатися дорослого, який висловлює вимогу зі спокійною інтонацією.

– Забувати про свої обіцянки (приємні, неприємні). Завжди виконуйте їх, і тим самим ви закріпите місце слова, тобто розвиватимете в дитини другу сигнальну систему, на якій будується весь подальший процес навчання.

– Читати нотації (дитина всеодно їх не чує).

Що потрібно робити батькам, щоб дитина позбулася зайвої активності?

1. Створіть малюку певні умови життя. Це спокійний психологічний мікроклімат в сім’ї, чіткий режим (з обов’язковими прогулянками на свіжому повітрі).
2. Налаштуйтеся на особисті зміни. Якщо Ви самі дуже емоційні та неврівноважені, постійно скрізь запізнюєтеся, квапитеся, настав час працювати над собою.
3. Пам’ятайте: дитина не винна, що вона така жвава, тому не слід її карати, влаштовувати принизливі бойкоти. Це викличе лише зниження її самооцінки, почуття провини в тому, що вона «неправильна», не може догодити мамі з татом.
4. Стежте за правильним харчуванням з достатньою кількістю вітамінів та мікроелементів. Слід обмежити вживання солодкого, смаженого, гострого, солоного, копченого, більше вживати свіжих овочів та фруктів. Якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її!
5. Поступово привчайте дитину до пасивних занять: читання, малювання, ліплення. Навіть якщо вашій дитині важко всидіти на місці, вона часто відволікається, спонукайте її: «Тобі цікаво це? Нумо подивимось… а тепер повернись до свого заняття і доведи його до кінця».
6. Навчіть дитину розслаблятися. Можливо, ваш з нею «рецепт» знаходження внутрішньої гармонії – плавання, релаксуючі вправи тощо. Психолог підкаже вам, що це може бути: арт-терапія, казкотерапія і т.п.
7. Оберігайте дитину від перевтоми, пов’язаної з надлишком вражень (телевізор, телефон), намагайтеся уникати місць з великим скупченням людей (супермаркети, ринки тощо).
8. «Рух – це життя». Брак фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини в галасливих іграх, їй необхідно час від часу побігати, пострибати.
9. Іноді порушення поведінки можуть виникнути як реакція дитини на психічну травму, наприклад: на кризову ситуацію в сім’ї, розлучення батьків; на погане ставлення до неї; на конфлікт з учителем або батьками.
10. Негативні емоції є в кожного, у тому числі й у Вашої дитини. Їй просто необхідно викинути енергію назовні, тож навчіть її це робити. Тільки зазначте табу: «Хочеш бити – бий, але не по живих істотах. Можна вдарити палицею по землі, кинути каміння туди, де не має людей, стусонути щось ногами».
11. Уникайте крайнощів: прояву надмірної м’якості й висунення завищених вимог до дитини. Не можна допускати вседозволеності: дітям слід чітко роз’яснити правила поведінки в різних ситуаціх. Проте кількість заборон та обмежень треба звести до розумного мінімуму.
12. Дитину потрібно хвалити щоразу, як їй вдалося довести розпочату справу до кінця. На прикладі простих справ потрібно навчити правильно розподіляти власні сили.

Важливо знати!!!

Вірити в те, що симптоми в дитини щезнуть самі по собі, неправильно. За допомогою належного лікування та терапії СДУГ можна контролювати, та дитина може навчитися справлятися з деякими симптомами розладу. Цьому допомагає  комплексний підхід, який розробляється на основі переважаючих діагностованих параметрів із застосуванням відповідних методик, в кожного він має індивідуальний характер. У лікуванні СДУГ важлива психологічна і батьківська підтримка. Головне завдання психолога і батьків – навчити дитину вибудовувати щоденний алгоритм дій. Така схема вчить правильній поведінці в ситуаціях: виконувати обов’язки без зайвих зусиль і стресу, встигати робити уроки і відпочивати. Також важливо створити додаткову мотивацію, яка допомагає дитині з почуттям впевненості досягати поставлених цілей.