Діти з фізичними труднощами
Фізичні труднощі – це труднощі, які зумовлені особливостями психофізичного розвитку та які виявляються в обмежених можливостях дитини щодо опанування довільних видів рухової діяльності. Фізичні труднощі характеризуються обмеженням функціонування різного ступеня прояву органів та кінцівок дитячого організму.
Серед фізичних труднощів виділяють:
- незначні порушення опорно-рухового апарату, які не призводять до ускладнень в навчальній діяльності (плоско-вальгусна деформація стоп, деформація стоп, клишоногість порушення ОРА тощо);
- тимчасові порушення функціонування (переломи, струс мозку, пошкодження хребта, оперативні втручання тощо)
- захворювання нервової системи: дитячий церебральний параліч; поліомієліт;
Одним із найскладніших фізичних труднощів виступає дитячий церебральний параліч. Виявляється він, насамперед, у порушеннях рухових функцій, які часто поєднуються з розладами мовлення, іншими ускладненнями формування психічних функцій особистості, а нерідко – і зниженням інтелекту. Саме ДЦП можна розглядати у якості моделі наявності різноманітних розладів, які справляють негативний вплив на якість функціонування дитячого організму, і причиною яких може виступати руховий дефіцит. Обмеженість рухів очей, недорозвиток і затримка формування найважливіших рухових функцій (утримання голови, сидіння тощо) призводять до обмеження полів зору, що збіднює процес сприймання оточуючого, викликає недостатність довільної уваги, просторового сприймання і пізнавальних процесів. Дитина із церебральним паралічем не може керувати своїми рухами так само, як інші діти, вона не може навчитися самостійно сидіти, стояти, говорити і ходити.
Наявність у дітей фізичних труднощів у шкільному віці в більшості випадків призводить до виникнення труднощів в опануванні навчального матеріалу в контексті різних предметів (фізичних навичок на уроках фізичної культури, занять з ритміки, трудового навчання, образотворчого мистецтва), опануванні навичок письма, соціально-побутових навичок. Тому для якісної організації освітньої діяльності, вчителю варто дізнайтеся більше про труднощі дитини та про особливості організації навчального середовища. Розуміння особливостей фізичних труднощів дає змогу чітко визначити послідовність виникнення причин обмеження психофізичної життєдіяльності на шляху до опанування знань та підібрати правильні прийоми, методи та засоби навчання. Особливості організації навчального середовища допоможуть підібрати, визначити та створити спеціальні умови просторово-фізичного середовища.
Загальні рекомендації щодо облаштування просторово-фізичного середовища:
![]()
- забезпечити доступності приміщень закладу освіти та прилеглої території з урахуванням вимог доступності будинків і споруд для маломобільних груп населення;
- застосовувати спеціальні сидіння, столи та подушечки для забезпечення правильного положення тіла й голови (пошук і застосування способів сприяння найзручнішому сидінню);
- попереджати дитину про те, в який спосіб буде змінено положення її тіла перед тим, як здійснити переміщення дитини;
- надавати необхідну кількість часу для пересування з місця на місце, організовувати додаткові перерви у роботі з дитиною;
- забезпечити умови для уникнення прямого потрапляння сонячного проміння на дитину тощо.
Загальні рекомендації щодо формування навчальної діяльності
Під час організації навчальної діяльності дітей з порушеннями опорно-рухового апарату важливого значення має створення таких умов, які б дали змогу опановувати знання з опорою на збережені функції організму дитини. Це може бути забезпечено за допомогою:
- застосування альтернативних методів спілкування (піктограм);
- надання перерви за перших ознак втоми;
- застосування електронних носіїв навчальної інформації;
- використання мобільних панелей для забезпечення доступності до джерел навчальної інформації; заохочення дитини до опису, уточнення виконання нового завдання;
- вибору (з боку батьків та дитини) і рекомендації (з боку педагогів) найзручнішого засобу для фіксації навчальної інформації (наприклад, аркуші у клітинку краще використати навіть на уроках української мови);
- пошук оптимального навантаження письмовими роботами з урахуванням порушень загальної та дрібної моторики пальців рук;
- передбачення варіативності письмових робіт – не лише самостійне письмо, а й роздаткові картки з друкованою основою; не лише ручка, а й магнітна дошка, комп’ютер;
- збільшення часу на виконання письмових завдань або заміни частини з них на усні.
У разі порушень зорово-просторової координації варто використовувати наступні прийоми:
- спеціально вказати (ручкою, олівцем) рядок і місце, де потрібно починати писати, малювати;
- позначати відстань між рядками чи частинами завдання;
- під час виконання арифметичних дій у стовпчик можна розфарбувати клітинки олівцем, наприклад, сотні – зеленим, десятки – синім, одиниці – червоним;
- використовувати перфокарти;
- під час читання використовувати спеціальні закладки з прорізами для фіксування слова, словосполучення чи речення;
- оцінюючи дитину, не знижувати бали за повільну відповідь, недостатню інтонаційну виразність, особливості письма.
