Діти із функціональними зоровими труднощами

На сьогодні в Україні порушення зору посідають перше місце серед інших розладів. До цієї групи належать сліпі (близько 10%) та слабозорі (люди зі зниженим зором). Сліпими вважаються особи, у яких повністю відсутні зорові відчуття або ж ті, котрі мають лише незначну частку світловідчуттів (гострота зору до 0,004); слабозорими – ті, хто має значне зниження зору (у межах від 0,05 до 0,2 при використанні коригуючи окулярів).

Основною причиною зниження гостроти зору є вроджені захворювання або аномалії очей (70% випадків). Фактори, що спричинюють аномалії очей, надзвичайно різноманітні. Серед ендогенних (внутрішніх) – спадковість, гормональні порушення у матері та плоду, резус-несумісність, вік батьків, порушення обміну речовин тощо. До ендогенних (зовнішніх) факторів можна віднести різноманітні інтоксикації, інфекційні та вірусні захворювання та ін.

Серед поширених розладів органів зору – мікрофтальм, анофтальм, катаракта, глаукома, атрофія зорового нерва, дегенерація сітківки, астигматизм, короткозорість, далекозорість і т. ін.

Захворювання очей призводить до складних порушень зорової функції – знижується гострота, звужується поле зору, порушується просторовий зір.

Унаслідок неповного чи спотвореного сприйняття довкілля уявлення таких дітей певною мірою збіднені, фрагментарні, одержана інформація погано запам’ятовується. Діти відчувають труднощі під час читання, письма, практичних робіт, швидко стомлюються, що зумовлює зниження розумової та фізичної працездатності. Саме тому вони потребують дозованого зорового навантаження та охоронного режиму під час організації навчального процесу.

З огляду на те, що впродовж навчання зір учнів може змінюватися (відповідно змінюватимуться офтальмологічні рекомендації), необхідна скоординована робота педагогів, шкільного лікаря, офтальмолога та батьків, які мають тримати під контролем допустимі фізичні та зорові навантаження учня.

Організовуючи навчальний процес для таких учнів, педагог має врахувати офтальмологічні дані щодо ступеня зниження зору, характеру захворювання, особливостей його перебігу та прогнозу на майбутнє (можливість погіршення чи покращення). З огляду на це, учитель має бути поінформованим про рекомендації офтальмолога стосовно використання звичайних і спеціальних засобів корекції (окуляри, контактні лінзи тощо) та додаткових засобів, що покращують зір (збільшувані лінзи, проектори, тифлоприлади, аудіозаписи, спеціальні комп’ютерні програми, що трансформують письмовий текст у звуковий та ін.). Педагог має знати, кому з учнів окуляри призначені для постійного використання, а кому для роботи лише на далекій чи близькій відстані, та контролювати дотримання дітьми визначеного режиму.

Лікар має надати рекомендації щодо освітлення робочого місця учня (це не завжди перша парта чи місце біля вікна).

Під час навчання дітей із функціональними(зоровими) труднощами педагог повинен враховувати принципи адаптації навчального матеріалу.

        Основні принципи адаптації наочного матеріалу для дітей із порушеннями зору:

1. Зображення на малюнках повинно мати найкращі просторово-часові характеристики (яскравість, контраст, колір, структура, співвідношення елементів). Рекомендується, щоб контраст предметів і зображень щодо фону був від 60% до 100%. Негативний контраст краще. Заповнену контурну графіку легше сприймати, ніж контурну графіку.
2. Спостерігайте за співвідношенням розміру, кольору і форми зображення до реального предмета.
3. Показ стимулюючого матеріалу слід здійснювати з відстані не більш, ніж 30-33 см від ока дитини (сліпим – залежно від гостроти залишкового зору) під кутом від 5° до 45° відносно лінії погляду.
4. Інформаційна ємність зображень і сюжетних ситуацій повинна бути обмежена, щоб виключити надмірність, яка ускладнює розпізнавання. Фон об’єкта візуалізації не повинен містити зайвих деталей.
5. Кольорові предмети повинні мати насичені кольори. Найкраще використовувати жовто-червоні, помаранчеві та зелені тони, особливо для дітей дошкільного віку.
6. При виготовленні спеціальних наочних матеріалів для дітей з вадами зору необхідно використовувати сім зорових навантажень дітей дошкільного віку (розробка Л. Григорян) для корекції та захисту зору (Иншакова, 2014)..

Також, розповідь і пояснення вчителя (асистента вчителя) повинні обов’язково супроводжуватися демонстрацією наочності. Крім картин та об’єктів натуральної наочності доцільно використовувати графічне зображення у вигляді схем, таблиць, графіків, картосхем, що ускладнюються як за формою, так і за змістом. Важливо пам’ятати, що наочність також має бути адаптована для дітей з особливими освітніми потребами, особливо дітей з вадами зору.

Крім того, діти з особливими освітніми потребами характеризуються вузькістю пізнання та труднощами встановлення просторових зв’язків. Такого роду дитяче пізнання предметів і об’єктів володіє особливими характеристиками, які з’являються в процесі розуміння загального та індивідуального. У міру того, як перед учнями висуваються вимоги все більш специфічного впізнавання, вони діють все менш абсолютно. Наприклад, якщо учням з особливими освітніми потребами представляють природні об’єкти в інших середовищах, їх буде важко ідентифікувати. У зв’язку з цим найкраще надавати учням зображення об’єктів, створених у різних ситуаціях (об’єкти дослідження зображуються в різних умовах) і за допомогою різних графічних методів (одночасне фотозйомка, малювання, схематичне зображення). Опис предмета чи явища має включати основні ознаки та різні незначні деталі. Учні з особливими освітніми потребами часто знаходять відмінності в предметах і явищах, але подібність встановити важко. Тому для досягнення інтенсивності знань необхідно не тільки навчити учнів розрізняти предмети чи явища природи, а й знаходити схожість. У процесі словникової роботи з предмета природничо-математичного циклу необхідно використовувати різні види наочності для забезпечення зв’язку між словами та конкретними наочними (тактильними) образами. Традиційно використовуються наступні ряд – макет (природні об’єкти), картинки, дошки з назвами об’єктів. З огляду на особливості мовленнєвого розвитку дітей з особливими освітніми потребами (недостатність словникового запасу, домінування простих непоширених речень, граматичні перешкоди тощо), асистентам слід приділяти увагу не лише роботі з вивчення спеціальних термінів, а й уточнити їх значення. Концепція зосереджена на власному мовленні учнів, а самостійне висловлювання (повне розширене речення) має бути належним чином оформлено (Лісова, 2014, с. 169-172).

      Поради педагогу, який працює з такими дітьми:

• через кожні 10–15 хвилин учень має 1–2 хвилини перепочити, роблячи спеціальні вправи;
• освітлення робочого місця учня має бути не менше 75–100 кд/м²;
• приберіть усі перешкоди на шляху до робочого місця учня;
• в наочненнях доцільно збільшити штифт, фон зробити не білим, а світло-жовтим чи світло-зеленим;
• пишучи на класній дошці, намагайтеся розташувати матеріал так, щоб в учня він не зливався в суцільну лінію. З’ясуйте, написи яким кольором крейди учень бачить краще;
• давайте можливість учням підійти до дошки чи унаочнення, щоб краще роздивитися написане;
• озвучуйте все, що пишете;
• намагайтеся все, що пишете на дошці, продублювати роздатковим матеріалом;
• зверніть увагу на якість роздаткового матеріалу: має бути матовий, а не глянцевий папір, шрифт великим і контрастним;
• учневі з порушенням зору потрібно більше часу на виконання вправ, читання тексту. Не переобтяжуйте учня читанням великих текстів під час самостійного опрацювання матеріалу, краще поясніть ще раз усно, переконайтеся, що він усе зрозумів;
• з таких предметів, як література, історія, географія, можна використовувати аудіозаписи. Такі організації, як УТОС, мають аудіобібліотеки літературних творів та інших навчальних матеріалів, якими вчитель може скористатися для індивідуалізації занять зі слабозорими учнями;
• доцільно переглянути вимоги до письмових робіт. Іноді слабозорому учневі необхідно писати з використанням трафарету, щоб правильно розташувати текст на сторінці та дотримуватися рядків;
• частіше перевіряйте розуміння дитиною матеріалу, який подається.
• стежте за поставою учня, однак, не обмежуйте його, коли він надто близько підносить тексти до очей;
• дитина може погано бачити вираз вашого обличчя і не розуміти, що ви звертаєтеся саме до неї. Краще підійти до учня, і торкаючись його, звернутися на ім’я;
• не робіть зайвих рухів і не затуляйте учневі джерело світла, не використовуйте невербальні засоби спілкування (кивання головою, рухи рук тощо).